«Даю людям посуд, з яким вони повинні приходити по ласки до джерела милосердя. Тим посудом є той образ з підписом: Ісусе, довіряю Тобі» (Щоденник, 327).

«Хочу, щоб цей образ, який вималюєш пензлем, був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня, ця неділя має бути Святом Милосердя» (Щоденник, 49).

Isus_i_Faustyna

Плоцьк (Польща), 1931 рік 22 лютого

«Увечері, коли я була в келії, я побачила Господа Ісуса, вбраного в білі шати. Одна рука Його була зведена для благословення, а друга торкалася одягу на грудях. Зі складок одягу на грудях виходили два великі промені, один червоний, а другий білий. Я мовчки дивилася на Господа, в моїй душі одночасно панували і страх, і велика радість. Ісус сказав мені: Намалюй образ згідно з тим, що бачиш, з підписом: Ісусе, довіряю Тобі.
(…) Обіцяю, що душа, яка віддаватиме шану цьому образу, не загине. Обіцяю також вже тут, на землі, перемогу над ворогами, а особливо в годину смерті. (…) Я прагну, щоб було свято Милосердя. Хочу, щоб цей образ, який вималюєш пензлем, був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня, ця неділя має бути Святом Милосердя.

Прагну, щоб священики [вам] голосили про це велике моє Милосердя до грішних душ. Хай грішник не боїться наблизитися до Мене.
(…) Коли раз, вимучена тими різними труднощами, які я переживала з приводу того, що Ісус промовляє до мене і вимагає того малювання образу, я твердо вирішила перед вічними обітами просити Отця Андраша, щоб він звільнив мене від цих внутрішніх натхнень і обов’язку малювання цього образу. Вислухавши сповідь, Отець Андраш дав мені таку відповідь: Не звільняю сестру від нічого і не можна сестрі ухилятися від цих внутрішніх натхнень, але про все мусить сестра говорити сповідникові, обов’язково, абсолютно обов’язково, бо інакше сестра зійде на манівці, незважаючи на такі великі Божі ласки. Тимчасово сестра сповідається в мене, але нехай сестра знає, що вона повинна мати постійного сповідника, тобто керівника душі.

Зажурилася я цим безмірно. Думала, що я звільнюся від всього, а сталося навпаки – незаперечний наказ іти за вимогою Ісуса. І знову страждання, бо не маю постійного сповідника.
(…) Однак доброта Ісуса нескінченна, Він обіцяв мені зриму допомогу на землі і я незабаром отримала її у Вільно. Цю Божу допомогу я впізнала в кс. Сопоцьку. Ще перед приїздом до Вільно (назва Вільнюса до 1939 р. – прим.) я бачила його внутрішнім зором. Одного дня я побачила його в нашій каплиці між вівтарем і сповідальницею. Раптом я почула голос в душі: Оце є зрима допомога для тебе на землі. Він допоможе тобі сповнити Мою волю на землі» (Щоденник, 47-53).

Завдання, визначене через Господа Ісуса для сестри Фаустини було по-людськи неможливим для виконання, оскільки вона не володіла основними художніми вміннями. Стараючись бути слухняною волі Божій, аби намалювати образ, шукала допомоги у співсестри, однак нічого з цього не вийшло.

Покваплювання Господом Ісусом до виконання цього завдання з одного боку, а з іншого – недовіра сповідників і настоятельок, стало для сестри Фаустини великим особистим стражданням. Під час перебування у Плоцьку (понад 2 роки), а потім у Варшаві, вона постійно думала про невиконану вимогу Господа Ісуса, тим паче, що Він давав їй відчути, яким великим в планах Божих є завдання, яке їй доручає.

«Раптом побачила Господа, який сказав мені: Знай, що якщо занедбаєш справу малювання того образу і те діло милосердя, у день суду відповіси за дуже багато душ» (Щоденник, 154).

Після складення вічних обітів сестру Фаустину переведено до монастиря у Вільно (25 травня 1933 р.). Тут вона зустріла обіцяну їй раніше поміч – сповідника і духовного керівника священика Михайла Сопоцька, який зробив спробу реалізувати вимоги Господа Ісуса.

«Спогади» кс. Сопоцька:

«Ведений більше цікавістю, який то буде образ, ніж вірою в істинність цих видінь, я попросив художника проф. Євгена Казиміровського намалювати цей образ».

Священик Сопоцько частково ознайомив художника з місією сестри Фаустини і зобов’язав його зберігати таємницю. Цей цінований та глибоко освічений художник, малюючи образ, відмовився від власної художньої концепції, аби ретельно відтворювати на полотні те, що переповідала сестра Фаустина. Вона приходила до художньої майстерні, щонайменше раз на тиждень впродовж півроку, аби вказувати деталі та потрібні поправки. Старалась, аби образ Ісуса Милосердного був саме таким, яким був їй вказаний у видінні. В малюванні образу брав участь священик Сопоцько – засновник справи, який на прохання художника позував, одягнений в альбу.

Час спільного малювання став нагодою до більш поглибленого розуміння суті образу. Спірні питання розв’язував сам Господь Ісус (Щоденник, 299; 326; 327; 344). Дуже промовистою була розмова сестри Фаустини з Господом Ісусом на тему намальованого образу:

«Одного разу, коли я була у того художника, який малює той образ, я побачила, що Ісус не такий прекрасний, яким є насправді, – це мене дуже засмутило, однак я сховала це глибоко в серці. (…) Мати Настоятелька залишилася в місті, щоб залагодити якісь справи, а я одна повернулася додому. Відразу зайшла до каплиці і довго плакала. Я сказала Господеві: Хто намалює Тебе таким прекрасним, яким Ти є? – Раптом почула такі слова: Не в красі фарби, ні пензля велич цього образу, а в Моїй ласці». (Щоденник, 313).

З цієї розмови випромінюється щирість особистості, обдарованої надприродною благодаттю, яка в своїх містичних переживаннях бачила красу Воскреслого Спасителя. Господь Ісус багаторазово показувався сестрі Фаустині в такому вигляді, як був намальований на образі (Щоденник, 473; 500; 560; 613; 657; 1046), а також багаторазово вимагав, щоб цей образ, який Він освятив своєю живою присутністю, був доступний для публічного пошанування.

Дякуючи старанням священика Сопоцька, образ Милосердного Спасителя, виставлений у вікні галереї при каплиці Матері Божої Милосердя в Гострій Брамі у Вільно, 26-28 квітня 1935 року вперше був вшанований багатьма вірними під час урочистого закінчення святкування Ювілею 1900-річчя Відкуплення Світу. В останній день урочистості (то була перша неділя після Великодня) в богослужінні брала участь сестра Фаустина. Проповідь про Боже милосердя виголосив кс. Сопоцько, так, як того бажав Господь Ісус.

«Протягом трьох днів цей образ був виставлений для публічного огляду і люди віддавали йому честь, – він був поміщений в Гострій Брамі, у верхній частині вікна, і його було видно здалека. В Гострій Брамі протягом усіх трьох днів урочисто святкувалося закінчення ювілею Відкуплення світу – 1900-річчя від Страстей Христових. Тепер бачу, що Справа Відкуплення поєднана зі справою Милосердя, якого бажає Господь» (Щоденник, 89).

Ювілейні урочистості в Гострій Брамі були для сестри Фаустини знаком і виконанням раніше заповіданих благодатей – публічним об’явленням сили Божого милосердя.

Ostrobramska-01

«Коли було виставлено цей образ, я побачила, що Ісус накреслив рукою великий знак хреста. Того самого дня ввечері (…) я побачила, як цей образ йшов понад містом, а місто було затягнене сіткою і сітями. Ісус, проходячи, розітнув усі сіті…» (Щоденник, 416).

«Коли я була в Гострій Брамі, – під час тих урочистостей, коли було виставлено той образ, – я чула проповідь, виголошену моїм сповідником; це була проповідь про Боже Милосердя, [це] було перше, чого так давно прагнув Господь Ісус. Коли почав говорити про це велике Господнє Милосердя, той образ і ті промені проникали у серця людей, згромаджених навколо, однак не у всі в однаковій мірі – одні отримували більше, інші менше. Велика радість залила мою душу, коли я побачила Божу ласку» (Щоденник, 417).

«Коли скінчилася Служба Божа і священик узяв Найсвятіші Тайни, щоб поблагословити, і раптом я побачила Господа Ісуса таким, яким Він є на тому образі. Господь поблагословив і ті промені розійшлися над всім світом. Тут я побачила недоступну ясність, яка набрала форми кришталевої будівлі, зітканої з хвиль ясності, неприступної для будь-якого створіння чи духа. До тієї ясності [вели] троє дверей – і тут увійшов Ісус – таким, яким Він є на тому образі, – у цю ясність – у другі двері всередину єдності» (Щоденник, 420).

Митрополит віленський архиєпископ Ромуальд Ялбжиковський, після позитивної оцінки експертів, 4 квітня 1937 р. видав дозвіл, аби перший образ Милосердного Спасителя був посвячений і розміщений в храмі святого Михайла у Вільно. В цьому храмі, в гарній експозиції збоку головного вівтаря, він був шанований та обдарований численними подяками за отримані благодаті, випромінював святість, а побожність до Божого милосердя швидко поширювалась за межі Вільно. В чудовий спосіб, незважаючи на обмежені можливості, досягала до мільйонів людей у світі.

Пізніше у листуванні сестра Фаустина пише до кс. Сопоцька:

«Бог дав мені пізнати, що Він задоволений тим, що вже зроблено. Занурюючись у молитву і перебуваючи у близькості Божій, я відчула в душі глибокий спокій щодо цілої цієї справи. (…) А зараз, що стосується тих образів [маленьких копій] (…), потрохи люди купують їх і не одна душа вже отримала Божу благодать, котра зійшла через це джерело. Як все, так і це піде поволі. Ці образки не є такими гарними, як той великий образ. Їх купують ті, котрих приваблює Божа благодать…» (Краків, 21 лютого 1938 р.).

Внаслідок бойових дій (1939-1945) i включення Литви до СРСР, образ Ісуса Милосердного на кількадесят років став недоступним для паломників. Незважаючи на багато загроз (його переховували на горищі, багато разів згортали у рулон, переховували в невідповідних умовах, у вологості та на морозі, невміло реставрували), він чудовим веденням Провидіння вцілів у часи комунізму.

Під час паломництва до Литви, 5 вересня 1993 р., в храмі Св. Духа у Вільнюсі, перед образом Ісуса Милосердного молився Папа Іван Павло ІІ. В промові до вірних він назвав цю ікону

«СВЯТИМ ОБРАЗОМ».

3a

В історії об’явлень є відомий тільки один випадок, коли Господь Ісус висловив побажання намалювати образ зі своїм зображенням.
Сам представив і прийняв художнє подання – багаторазово вказуючи сестрі Фаустині свою живу присутність в такому вигляді, який був відтворений на намальованому образі. Щобільше, обітниця особливих благодатей для тих, хто шануватиме цей образ – надала йому незвичайної релігійної цінності.

«Через цей образ наділятиму душі багатьма ласками, а тому хай всяка душа має до нього доступ» (Щоденник, 570).

«Обіцяю, що душа, яка віддаватиме шану цьому образу, не загине. Обіцяю також вже тут, на землі, перемогу над ворогами, а особливо в годину смерті» (Щоденник, 48).

«Ті два промені [на образі] означають Кров і Воду, – блідий промінь означає воду, яка усправедливлює душі, червоний промінь означає Кров, яка є життям душ…

Ті два промені вийшли з надр Мого Милосердя тоді, коли Моє конаюче на хресті Серце було пробите списом (…). Щасливий, хто житиме в їх тіні, бо не досягне його справедлива рука Бога» (Щоденник, 299).

«Коли почав говорити [кс. Сопоцько] про це велике Господнє Милосердя, той образ і ті промені проникали у серця людей, згромаджених навколо…» (Щоденник, 417).

Перший образ зі зображенням Милосердного Ісуса від 2005 р. є шанованим в Санктуарії Божого Милосердя у Вільнюсі.

IMG_2735a

IMG_1919aa

IMG_2748b

Вічна Адорація в Санктуарії Божого Милосердя

b1_int2_nap2

З промов кс. Сопоцька (збережених на магнітофонних стрічках) випливає, що він залишив сестрі Фаустині цілковиту свободу співпраці з художником. Одночасно в тих промовах, а також у залишених листах, він особисто підтверджує, що образ був намальований чітко відповідно до її вказівок. Про незвичайну старанність у передаванні закарбованого в пам’яті СВЯТОГО ОБРАЗУ СПАСИТЕЛЯ, свідчить той факт, що зображення з образу ідеально відповідає розміру постаті на Туринській Плащаниці.

Джерело: www.faustyna.eu

Цитати зі Щоденника святої с. М. Фаустини Ковальської “Милосердя Боже в моїй душі” подано за перекладом Видавництва “Місіонер”, 2012 рік