Про Латвію, що "як жінка"

Латвія мені сподобалась. Але про це я зрозуміла не відразу. Ще як їхала туди рівненькою європейською доріжкою, картинка за вікном майже не мінялася – поля і рівнини, рівнини і поля, де-не-де порослі густими лісами. “Скучно“– подумала я собі і пірнула в свій гаджет…

Та я помилялася. В Латвії своя своєрідна природа. І не лише вона. Там усе своєрідне.

Перше, що мене здивувало після висадки з автобуса, – температура повітря. Хоч я приїхала з України, де смажило під 30, та все ж це сотні кілометрів на північ, чому тут аж +28?! Згодом я дізнаюся, що на цей рік це був чи не найспекотніший день літа! Потім погода нормалізувалася і середня температура літнього ризького полудня  становила… +18. Якщо ви не шанувальник “оптимальної температури”, вам не сюди. Я себе ж почувала дуже комфортно.

Щоправда, через близьку відстань до Балтійського моря, погода любила час до часу викидати “коники”. Невідь звідки брався дощ, потім сонце, потім вітер і так по черзі. “Латвія, як жінка” – жартували мої балтійські друзі, прирівнюючи погодню мінливість до жіночого настрою.

Повернемось до Ризького вокзалу, звідки я розпочала своє знайомство з Латвією, а зокрема, її столицею. Ось я стою, прислухаюсь до різноманіття мов, вдихаю ледь відчутний запах моря, ловлю незвичні для мене звуки чайок і оглядаю шпилі храмів, прикрашені позолоченими півнями…

Про те, чому на шпилях костелів часто замість хрестів – півні, я чула різні версії. Найцікавіша переконує, що це лютерани, яких у Латвії переважна більшість, перебравши храми від католиків, таким чином висміяли Папу Римського – наступника Св. Петра. Мовляв, щоб півень нагадував їм про зраду апостола Петра, коли той відрікся Ісуса. Як би там не було, більшість ризьких позолочених півнів є всього лишень звичайними флюгерами.

Гуляти Ригою зранку до вечора і дивуватися місцевій неспішності – було моїм хобі. Латвійці дуже полюбляють жартувати з естонців, мовляв, це люди “сповільненої дії”. Мені як українці такими здавалися і мешканці Риги. Навіть на запитання, як пройти куди-небудь, людина завжди починала відповідь словами: “Ну-у-у...” Цього не скажеш про велосипедистів, які разом з пішоходами, бігунами, мамами в декреті найбільше полюбляли міську набережну. Оскільки вона не має спеціальних доріжок для двоколісних, то велосипедисти там вміло маневрують між пішоходами, час до часу дзеленькаючи в дзвоник. А ще я полюбляла приходити туди, просто щоб розважитись все новими “атракціонами”: то сплав вітрильників, то байдарок, то ще якихось дивних нібито човнів. А одного разу натрапила на справжній велетенський лайнер, здається, з Нової Зеландії. А все завдяки Даугаві – велетенські ріці, що розтинає Ригу і відбиває в своїй воді її міську красу.

До речі, влітку у Латвії довгий світловий день. Щоб дочекатися красивої підсвіченої Риги, довелося плентатися набережною до одинадцятої. Що в центрі міста є абсолютно безпечним.

Чи варто розповідати про те, що Стара Рига вражає красою старих будинків, кам’яниць і величних соборів? Ризький сейм, церква Св. Петра, будинки “Три брати” і “Чорноголових” – це все і значно більше ви побачите, коли приєднаєтесь до наших паломництв в країни Прибалтики та Скандинавії
.

Написала Марічка Чигінь