Українське весілля в Кані Галилейській

На нашій сторінці у фейсбуці ми вже розповідали про подружжя Віталія та Наталі, які їздили з нами в паломництво на Святу Землю, де в Кані Галилейській вони і повінчалися. Тепер ми завітали до їхньої домівки, щоби довідатися, як вони поживають зараз і розповіли з перших вуст, як усе було тоді. Розмову активно слухав і малий синочок Віталія й Наталі – майже 2-річний Дем’ян. Отож, як було, коли ще його не було?

– Віталію й Наталю, вже наперед дякую за відкритість і час для розмови. Познайомте, будь ласка, з собою тих наших читачів, які вас ще не знають…

Віталій: Я, Віталій Власов і Наталя Пилатюк. Наталя після одруження хотіла міняти прізвище, але я попросив цього не робити.

Наталя: Я трохи обурювалась, бо ми вже як одружені, то одружені, але Віталік вважає, що це нерівність: чому одне прізвище більше важливе, а інше менш… Я зрештою погодилась, проте кажу: “Але діти будуть мати твоє прізвище!“. На що Віталік віджартувався: “Через одного” (сміються).

– А як і де ви познайомилися між собою?

Віталій: Я розповім, як все було насправді. Моя дружина довго готувала на мене капкан і використала для цього “таємну зброю” – дев’ятницю до Юди Тадея. А я того не знав! І ось, зовсім випадково ми зустрілися в університеті Франка на зустрічі спільноти св. Егідія. Та після знайомства зустрічалися ще… 7 років.

Наталя: Я була вихідцем з редемптористичної молоді, хоча мені подобалися і егідіївці своєю благодійністю. А дев’ятницю ми з подругою молилися за доброго чоловіка. Правда, ця дев’ятниця для “безнадійних ситуацій” (сміється).

Віталій: А я взагалі зроду ні в які християнські спільноти не ходив і те, що ми зустрілися, дуже дивно!

– Так, мій Віталік, хоч на ті часи позиціонував себе як невіруючий, мав дуже добре серце. І це мені найбільше заімпонувало…

Віталій: Та моя жінка просто кинулась на першого ліпшого та й все…

Наталя: Ключове слово – “ліпшого”.

Віталій: А ідея одружитися виникла після семи років, коли жінка вже мені сказала: “Ну що?” А я кажу: “Та не знаю, мені  і так добре”. Але потім я вже махнув рукою, кажу: “Ну ОК”. Ну, то моя версія (сміється).

Наталя: Насправді ми давно вели розмови на цю тему і врешті, вкінці 2011 року, прийняли таке рішення.

Віталій: Якраз, коли разом в маршрутці їхали.

– Тобто не було такого, що ви романтично освідчувалися з перстнем, стаючи на одне коліно?

Віталій: Та ви що! Ми ж сім років зустрічалися і це все давно перейшли. Вся романтика засохла, зів’яла і вивітрилась (сміється).

Наталя: Будь ласка, врахуйте, що ці “нотки” – це стиль мого чоловіка (сміється). До речі, а чому ти не відважився на це раніше?..

Віталій: А я не знав, треба мені того чи ні.

Наталя: Коли ми одружувалися, то він переживав, що з’явиться дитина і я його перестану любити. Зате тепер, коли народився син, то Віталій питає мене: “А чого в нас раніше не було Дем’яна? То ж так класно – мати дітей!”.

– Повернімося до часів освідчення. Як ви планували весілля?

Наталя: Першим, кого ми повідомили про наше рішення, був владика Борис Гудзяк. Він належить до топу трьох чоловіків у моєму житті, бо я довгий час працювала в УКУ його асистентом.

– Цікаво, а хто ще є “в топі”?

Наталя: Перший, звісно, тато, другий – чоловік, ну і о. Борис. Я хотіла, щоб він нам уділив шлюб, а оскільки в нього якраз планувалася інтронізація в Парижі, то я собі гарно спланувала наш шлюб там в українській церкві… Я думала, що це так просто – вділити шлюб на 10 хв і все – а насправді це значно складніше. Владика, через свій надто інтенсивний розклад і наше несподіване прохання, на жаль, відмовився і процес ще на кілька місяців “завис”.

Віталій: Ти тоді зразу почала хвилюватися, а я був спокійний. Все, яблуко впало, нема куди втікати (сміється). Але потім наш приятель подав ідею…

Наталя: Так, наш друг, семінарист із Білорусі, якось гостював у нас і ми спілкувалися на тему нашого шлюбу. Він каже: “Ну, може, як не твій владика, то його  владика Венедикт?” Не знаю, чи він належить до Віталікових топ-трьох авторитетів, але духовним приятелем для нього він був.

Хоча ми шукали для шлюбу не єпископів, а просто духовно близьких людей. Шлюб  це особливе таїнство, в яке хочеться посвячувати тільки своїх… І от я мимоволі побачила анонс паломництва на Святу Землю з владикою Венедиктом, в програму якої входить і Кана Галилейська. І тоді сяйнула така божевільна думка…

Віталій: Якщо чесно, мені ця ідея подобалася тим, що дозволяла уникнути багатьох бюрократичних моментів, які  я особисто ніколи не любив. Маю на увазі ці клопоти з фотографіями по центрі міста, вибір одягу, репетиція першого танцю, безліч гостей, половину яких ти зовсім не знаєш… А то ж була можливість легко та просто цього уникнути (сміється).

Наталя: Тут я погоджуюсь. Я теж ніколи не любила таких масових організацій. І шлюб для мене – це особливе таїнство, я не хотіла його з цими клопотами перемішувати. На диво, мої батьки не були проти. А може після 7-ми років нашого з Віталіком зустрічання, вони подумали: “Ну нарешті, Слава Богу!”

Правда, те, що ми не любимо таких великих церемоній, абсолютно не заважає нам ходити на чужі весілля і гарно проводити час.

Віталій: Але через місяць-два після шлюбу ми таки пішли в парк Знесіння і зробили для друзів пікнік. І, звичайно, окремо було святкування для наших батьків та родичів.

– А як щодо свідків і дружок?

Віталій: Ми попросили людей з паломницької групи стати нашими дружбами і дружками.

Наталя: Дружбу ми знали і раніше, а за дружку просто одну дівчинку покликали. Правда, трохи запізно їх попередили, буквально зранку, і вони не встигли перевдягатися. Навіть на фотографіях видно, що хтось із них в шортах.

Віталій: Але я теж був в звичайних тапках на шлюбі.

Наталя: Та ні, не звичайних. В нових сандалях. Йому мама купила і шлюбні капці, але він їх не перезувся.

Віталій: Я стояв сумирно. Процедуру пригадую не дуже. Але пригадую, що було дуже гарно. Ми після шлюбу, який був «на півночі», їхали на південь святої Землі, тоді мінялася природа, все більше пустелі… Мене вразили ці місця. Думаю, варто ще колись туди вернутись.

Наталя: Загалом саме паломництво  це одна з найкращих мандрівок. Ви там були? Ні?! Тоді бажаю поїхати. Ідеш і відчуваєш не просто історичні події світового масштабу, але щось більше…

 – А як сам шлюб відбувся? Ви дуже хвилювались?

Наталя: Я зі шлюбу теж нічого майже не пам’ятаю: ні, що нам владика говорив, ні, що ми йому. Деколи стоїмо на шлюбі своїх друзів і тоді прислухаємося до присяги і до тексту богослужіння… Тоді думаю: «Ми теж таке говорили?» Єдине, що пам’ятаю з нашого шлюбу, це два курйозних випадки.

Перший стосувався наших обручок. Вони перед шлюбом були ще з бірками і ми відправили нашого дружбу до захристії попросити ножиці й розітнути їх. А там була сестра-монахиня, що не знала англійської мови, і вона ніяк не розуміла, чого цей хлопець хоче від неї з тими обручками.

А друге – про декорування храму. Місцевий отець в телефонній розмові запитував мене, чи потрібні декорації. Мені здається, я відмовилась, але ми домовлялися на різних мовах і не була певна, чи все добре зрозуміла. А вже під час шлюбу я помітила, що вся церква просто потопає в красивих квітах… Я трохи розхвилювалася, не знаючи, чи вистачить нам грошей за це заплатити і під час церемонії тільки про те і думала (сміється). На щастя, все вийшло справді гарно і недорого.

До речі, якраз перед нашим вінчанням всі одружені особи з нашої групи поновляли свої шлюбні обітниці. Ми теж поїдемо на якусь річницю, правда ?

Віталій: Ну, мені ще треба подумати…

Потім увечері в готелі ми мали почастунок для паломників. Теж згодом пожаліли, що не спланували його краще, але й так було непогано.

Наталя: Так, нас всі вітали й всі запам’ятали. Подарували ікону Богородиці, здається, з храму Різдва, яка є чи не єдиною іконою в світі, де Богородиця посміхається!

А загалом, там був наче райський куточок – безліч квітів, сонце, тепло…

– Тобто не було такого, що ви хотіли мати шлюб саме в Кані Галилейській, місці, де Ісус зробив перше чудо, перетворивши воду на вино під час весілля?

Наталя: Це було як ще одне начебто “співпадіння”. Але, якщо відверто, мені залежало, щоб цей момент одруження просто таки настав (сміється).

Віталій: Насправді тоді все склалося найкраще, як тільки могло.

Наталя: Після цього в нас зразу ще був “медовий тиждень”, бо ж паломництво тільки почалося! Ми побралися на другий день після приїзду. Мені сподобалося, що владика Венедикт  дуже близький до людей і такий просто “людяний”. І як духівник групи, і просто як особа. Він підходив часто до нас і клав руки, благословляючи.

Віталій: О, то взагалі була така “важка артилерія”…

Наталя: Після неї ще довго було відчуття такої благодаті. Не знаю, чи то через шлюб, чи через благословення, чи все разом. І зараз, коли через інтерв’ю я маю можливість це все знову пригадати, то дуже теплі спогади…

Віталій: Моя така рекомендація всім, коли кудись їдете:  щодня ввечері сідайте і записуйте враження – це ще краще, ніж фотографії. Можна просто тезами  тоді, це як “гачки”, за які спогади зачіпляються. Я пригадую, тоді в паломництві дуже уважно слухав все, що говорив владика Венедикт і воно якось торкалося, але тепер майже нічого не пам’ятаю.

 – Чи є ще щось, про що би ви хотіли розповісти, а я не запитала?

Наталя: Я не знаю, як сказати, щоб не звучало надто пафосно і рекламно – але рада, що це паломництво було з “Рафаїлом”. Мені дуже сподобалась група, попри те, що було багато старших людей і подружніх пар.

Віталій: І молодих гарних дівчат там теж не бракувало, так що я зразу після одруження мав виклики! (Сміються)

Наталя: Одна жінка тоді ділилася, що їй цю поїздку подарували діти на День народження і вона була дуже щаслива! Бо вона не має таких можливостей і відкритого світу, як є у молоді, але є хтось, хто про все подбає: складе програму, забронює надійні готелі, проведе екскурсію і це все – під егідою Церкви! “Рафаїл” – це не просто комерційна організація, яка кине. Нам і тим, хто не любить самостійно все шукати і організовувати – це чудова можливість для подорожі, відпочинку і паломництва водночас.

Віталій: Так, в нас тоді була чудова група, дуже хороші люди, ми потім ще навіть кілька раз зустрічалися поза паломництвом. Тож, всім передаю привіт і кажу, що треба побачитись! 

Розмовляла Марічка Чигінь

Щоб побачити актуальні паломництва до Святої Землі – натисніть ТУТ