Як янгол сів на плече або з чого все починалось?

Вже зараз,  коли Паломницький центр працює своїм розміреним ритмом, долаючи якісь труднощі, відкриваючи нові маршрути, не задумуєшся, що колись хтось був першим. Про те, як все зародилося і як “Рафаїл” став тим, яким є тепер, розповідає директор нашого Паломницького центру Андрій Делісандру.

Студентський пошук самого себе

Свого часу я закінчив богослов’я і психологію Католицького університету в Любліні. Після цього я трохи працював в Америці  з Польщі досить легко було  потрапити туди по програмі Work & Travel  і мені все досить добре йшло. Але мене все тягнуло на Україну, хотілося працювати тут. І я вернувся. Але, як і кожен студент, спершу не міг себе знайти. В релігійних колах, де я шукав роботу психологом, обіцяли зарплату вдвічі меншу, ніж я очікував. А так, як недавно одружився, то лише оренда квартири не дозволяла погодитись на ці пропозиції… Не хотячи, я розумів, що маю зайнятися бізнесом. А мені ще зі студентських часів імпонував апостол Павло, який сам робив намети і продавав їх. Тобто його не утримувала спільнота, він майже не приймав пожертв. І це мене надихало. Я теж хотів щось таке робити корисне й отримувати дивіденди.

Тоді я почав займатися туристичною діяльністю, зокрема, провадити готель у Трускавці. Звісно, довелося ввійти в борги і перейти багато складних моментів, але з Божою допомогою все вдалося. І я почав заробляти. Це було так вау! В 26-27 років я вже відчув якийсь такий присмак фінансової свободи. Я віддав борги, купив квартиру, але десь настав момент, коли, попри те, що ходив до церкви, внутрішньо почав віддалятися від Бога… Але я почувався чудово, було відчуття, що все виходить, можна ще одну фірму відкрити, ще щось придумати… Мене затягло в таке чисто бізнесове середовище. Бог до мене промовляв вже тоді, але я не дуже слухав – щонедільна Літургія, сповідь коли-не -коли і досить. Це було не те. що раніше – щоденна Літургія, вервиця та різні духовні практики, які мені дуже допомагали в житті.

 

“Боже, я все зрозумів. Більше не треба!”

Тоді Бог до мене промовив “моєю мовою”. Я дав великий завдаток за машину і в результаті не отримав ні машини, ні грошей. Потім дав завдаток за земельну ділянку і з тим трапилась аналогічна ситуація. До всього готель, який я провадив, затопило   води було по коліна. І це все протягом трьох тижнів. Тільки тоді я зрозумів, що пішов кудись не туди і сказав собі: СТОП, я ж почав бігати за вітром!

Ще коли я був студентом, то молився: “Боже, веди мене, якщо треба, навіть через пустелю. Як вибраний народ. Щоб випробування, які спіткають, спонукали до навернення серця”. Тоді, після цих пригод, я сказав: “ОК, Боже, я все зрозумів. Більше не треба!” 🙂 Бо не йдеться в житті про заробляння грошей… Тоді я призупинив розвиток нової фірми і почав більше молитися. Я розумів, що маю певні організаційні таланти, що з покорою в серці Бог мене благословить, але хотів, щоб моя діяльність була і для користі людей, і для добра церкви. Раптом виникла думка: а чого у нас немає такого, що є на Заході? Після 10-ти років у Польщі я бачив, як добре там розвиваються паломницькі центри, фактично кожна дієцезія має свій… І я подумав: а якщо б зробити таке у нас?

 

На початках…
Трохи дивним було розкручувати те, про що не маєш зеленого поняття. Я почав говорити з різними церковними особами, які були і залишилися для мене певними духовними авторитетами і вони схвалювали мою ідею. Бо до цього часу такі поїздки пропонували лише турфірми. Спочатку це було то більш вдало, то менш вдало. Бувало, що дві різні аудиторії попадали в одну групу і був конфлікт. Одні хотіли “дивитися фільми про Чак-Норріса” і їхати на закупи, а інші прагнули більш духовної програми. Щоб уникнути таких моментів, я поїхав у Польщу перебирати досвід їхніх паломницьких центрів. На той час я ще мав готель і міг собі це дозволити. Дуже вдячний Богові за цей дар, без якого не відбулося би того, що є. Бо я був головою сім’ї, батьком, і мусив дбати про матеріальне забезпечення.

Найбільше мені допомагала дружина. Заповненням анкет, порадами і підтримкою. Пригадую, на початках Христя казала: “Добре, що паломництва  не відійдемо далеко від Бога. Та й в разі чого, буде звідки докласти”.

Спочатку було складно. До того ж початки “Рафаїлу” співпали з хвилею міграції українців у Європу. Ми дуже категорично ставимось до цього, і відсіюємо людей, які хочуть перетнути з нами кордон і залишитися там нелегалами. На щастя, в нас це було дуже поодинокі випадки і генеральний консул сказав, що нема чого хвилюватися.

Згодом ми об’єдналися з отцями-студитами. Я не хотів, щоб це була просто моя фірма, а мріяв, щоб Церква була активним учасником розбудови паломницького руху в Україні. Щоб людина, яка хоче кудись поїхати і вибирає між турфірмою і паломницьким центром, вибрала другий варіант. І не обов’язково “Рафаїл”. Просто, що була духовна програма, отець-духівник – це дуже важливо. Я вірю, що колись прийде час, коли і в нас кожна єпархія матиме свій паломницький центр. Знаю, що це залежить від багатьох факторів і не завжди є фінансова можливість, але насправді українці дуже люблять подорожувати.

 

Кесареві  кесареве, а Богові  Боже

Раніше було дуже багато стереотипів щодо церковних структур: погані готелі, поламані автобуси тощо. Зараз, мені здається, ситуація змінилося. І за тих 6-8 років, ми викликаємо в людей довіру. А ще хтось казав, що з групи на Літургію може підуть кілька чоловік  і це було б добре. Насправді вже в першій поїздці до святинь Італії, вся група кількістю 36 осіб брала участь у Службі Божій. До речі, це було 16 травня 2009 року на чолі з духівником о. Юрієм Саквуком. Тоді було дуже гарне паломництво і чудова група – ми дуже здружилися. Я розумів, що люди, які звертаються в церковну інституцію, вже морально готуються, вони знають про духовну програму.

Коли ми приймали на роботу працівників, то акцентували на вірі й духовності людини. Нам не треба експертів у галузі туристики нам важлива інша, богословська, сторона. Чому? Бо тоді людям не треба довго пояснювати нашу філософію. Гроші – не основне. Звісно, це важливо, бо ми всі офіційно працевлаштовані, маємо ліцензію і платимо людям зарплату. “Кесареві  кесареве, а Богові  Боже” і для нас це принципові речі… Але мета в нас інша.

Згодом ми відривали все нові маршрути й паломницькі місця. Зараз ми активно розвиваємо новий напрямок  християнський відпочинок на морі. Багато людей хочуть їхати з “Рафаїлом”, бо в нас є щоденна Літургія. Нехай в конференц-залі чи на природі, але це важливо. Я як батько трьох дітей переконаний у цьому.  Бо якщо ми не будемо нашим дітям говорити про Бога, то решту життя доведеться Богові говорити про дітей. Я як хоч і грішний, але християнин, вважаю, що найважливіше, що я можу передати дітям  це віру в Бога. В мене була історія, коли мій молодший син на відпочинку на морі так звик до щоденної Літургії, то дуже обурився, коли одного дня її не було. Я хочу, щоб наш морський відпочинок теж був і сімейним, і християнським.

 

Чому саме Рафаїл?

За назву треба насамперед дякувати о. Роману Тереховському. Ми хотіли, щоб вона була коротка і біблійна. Рафаїл по церковнослов’янськи значить “путе -водитель той, хто показує путь. І коли ми пускаємося в дорогу, то маємо таких два шляхи: фізична дорога автобусом чи літаком, де необхідно знати керунок, а другий аспект  наша духовна дорога до глибини серця, де живе Бог. І цей другий аспект мав би відкриватися в паломництві.

До того ж, якщо розгорнути біблійну книгу Товита, то там архангел, крім того, що супроводжує Товію в дорозі, також оздоровлює жінку, в якої помирали чоловіки. Ми теж, коли їдемо в прощу, просимо Бога про оздоровлення, насамперед від духовної недуги  наших гріхів, але також і фізичної. Ще одна дія архангела Рафаїла  через його допомогу постало щасливе подружжя. А більшість із нас – це сімейні люди, тому часто в паломництвах ми молимося про наші стосунки в сім’ях або щоб знайти чоловіка-дружину. І я тішуся, що вже маємо багато таких свідчень.

 

Записала і оформила Марія Чигінь