Індія — несподівана і щаслива

Готуючись до мандрівки в Індію, я мав трохи страху. Мене застерігали, що там небезпечно, що можна отруїтися або постраждати через антисанітарію. Тепер можу сказати з упевненістю — Індія не страшна, принаймні в місцях розвинутого туризму.

Чим вона мене вразила? Несподіваністю. Коли приїжджаєш до Європи – раз, другий, шостий, то все вже є очікуваним: ага, тут буде ратуша і ринкова площа, звідки променями будуть розходитися старі вулиці, а на горі стоятиме замок. Індія ж спочатку була для мене, як наполовину наповнене горнятко — маю на увазі ту інформацію, яку вдалося зібрати ще до поїздки. А в міру мого перебування там це горнятко наповнювалося все більше і більше. 

Наш переліт загалом тривав близько 10 годин: спершу з Києва до Дубаїв, а звідти — до Ґоа (штат на південному заході Індії — ред.). Перший день пішов на акліматизацію. Відчувалася різниця в часі -3,5 години – і різниця температур – 28-34 градуси спеки, і це у січні! Що ж, така ось в Індії зима. Найкраще їхати туди з жовтня до березня. Головне — не потрапити до Індії в сезон сильних дощів.

Ґоа

Ще до поїздки в Індію мені доводилося чути, що Індія і  Ґоа – абсолютно різні речі. Ґоа – найбільш цивілізований туристичний регіон. Туди мріють потрапити на роботу люди з інших штатів, бо там вищі заробітки. Зате в інших частинах Індії краще видно життя індусів.

Пригадаймо з історії, що Індія перебувала під пануванням Британії, а Ґоа – під пануванням Португалії. Відповідно, сьогодні з півторамільйонного населення Ґоа більш ніж третина –  католики. Це при тому, що в Індії, за різними даними, 1,7-2,7 відсотка християн взагалі. У XVI столітті християнські місії Португалії як міцної католицької держави відбувалися саме через Ґоа. В цьому контексті важливо згадати про святого Франциска Ксав’єра, який жив на Ґоа і звідти вирушав у місії до країн Східної Азії, зокрема до Японії. Святий Франциск Ксав’єр похований у Базиліці Бома Ісуса в Ґоа. До речі, одну зі своїх перших прощ  у 1986 році Папа Римський Іван Павло ІІ здійснив до Ґоа.

Мене здивувала величезна кількість покликань: у монастирях Індії вони вимірюються тисячами, а в Ґоа до 800 священиків на 700 тис. католиків! Ми їхали з аеропорту до готелю вдосвіта, година п’ята, всі храми по дорозі були відчинені й до них заходили помолитися люди, хоч Служба Божа щойно о дев’ятій. Видається, що Церква там активна і свою роботу добре робить.

А от усередині християнські храми виглядають бідно. Стіни можуть бути просто побілені або оббиті дошками, які замальовані фарбою. Це великий контраст з нашими церквами. Натяку на помпезність ми не побачили ніде. Навіть митрополичі палати не вирізнялися чимось особливим. Але й цей інтер’єр храмів виглядає багато, порівняно з умовами, в яких здебільшого живуть прихожани.

Індуїзм

Індуїзм визнає 90% населення Індії. Це одна з найдавніших релігій у світі, яка збереглася протягом тисячоліть. В Індії багата сакральна архітектура. Ми побували в місті Хампі – в XIV-XVI століттях це було найбагатше місто світу, де жило півмільйона населення. Там ми бачили прекрасні кам’яні храми, оздоблені барельєфами. Ці барельєфи — різьба на базальті – шедевральний витвір людських рук! Завдяки тому, що в Індії сприятливі погодні умови, різьба чудово збереглася. В Бадамі, іншому місті, яке ми відвідали, збереглися старовинні індуїстські печерні святині.

Християнин може відвідати більшість індуїстських храмів. Є кілька, які заборонено відвідувати людям білої раси. Очевидно, ми не приступали до релігійних обрядів і не давали пожертв. Мені як християнину було цікаво пізнавати релігійність індусів у культурному аспекті.

Природа

Природа Індії захоплює. Досі я ще не бачив жодної країни з такою екзотичною рослинністю. Нам пощастило побувати і в джунглях. Але не рекомендував би вирушати в джунглі самостійно – дикі звірі можуть атакувати людей. Тому ми пересувалися впорядкованими туристичними маршрутами на джипах. Можливо, для когось ці туристичні маршрути недостатньо “дикі”, зате вони безпечні. Як і приручені слони.

Про слонів я дізнався, що саме азійські слони піддаються дресируванню, чого не скажеш про африканських – більших і агресивніших. Ми мали змогу покататися на слоні і прийняти разом з ним ванну. Це виглядало так, що я сидів на слоні, а він поливав мене водою. Перед цим туристам пропонують зайти в річку і пошурувати слона щіткою. Інший слон “благословив” мене хоботом, поклавши його на мою голову. Хобот — універсальне знаряддя: ним слон також бере гроші з долоні туриста і віддає своєму доглядачу.

Ну і яка ж Індія без повсюдних зустрічей з мавпами! Коли під час екскурсії ми йшли через індійське село, я звернув увагу, що мавп там більше, ніж у нас котів. Їх можна погодувати, але… Ти їм пропонуєш два-три банани з в’язки, щоб зробити фото, а вони видираються по одягу і вихоплюють з рук цілу в’язку.

Їжа

Харчувалися ми здебільшого в готелі, де мешкали. В інших випадках орієнтувалися на кафе, де сиділо багато туристів, або, якщо хотіли скуштувати місцеві страви, відвідували «точки” за рекомендаціями гідів. Воду пили тільки пляшковану, нею ж мили фрукти, на базарах їжі не купували, часто користувалися вологими серветками. Ціни в Індії не дуже високі порівняно з європейськими. За 4-5 доларів можна ситно і смачно поїсти. Вода коштує 20 рупій – це третина долара.

Індія відома своїми спеціями. Спеції завжди були там цінністю – колись навіть воїнам-португальцям видавали зарплатню спеціями. До речі, ми мали екскурсію на плантації, де ці спеції вирощують. На чайних плантаціях побувати цього разу не вдалося. Чай — це найкраще, що Індія висилає за кордон, але мало споживає сама через його високу вартість. Звичайно, справжній індійський чай є в ресторанах. Щоправда, з цим можна потрапити у смішну ситуацію, коли ви просите офіціанта приготувати класичний чай, він киває головою і приносить вам добре засолоджений чайний напій з молоком.

Емоції

Мій найцінніший досвід знайомства з Індією – я побачив, що там люди щасливі! І це дивно, тому що вони мають значно менше, ніж ми. У них відстала письменність, багато з них взагалі не мають освіти, не кажучи вже про роботу, але вони виглядають щасливими. Батьки мають час на спілкування з дітьми – ми часто це бачили. А коли вони бачили нас, то широко усміхалися.

Найбільше мені запам’яталася пригода у місті Хампі. Водночас із нами туди приїхало кілька шкільних екскурсій. Діти нам махали, сміялися, гід сказав, що ми для них, дітлахів з провінції, є більшою атракцією, ніж ті печери. Школярі старалися до нас торкнутися – “на щастя”, зробити з нами фото. І зовсім не соромились так поводитися!

З дорослими – так само. Місцеві священики порадили нам здійснити прогулянку кораблем і з води поглянути на береги материка. Ми з моїм супутником, отцем Юрієм Саквуком, були єдині білі люди на цьому кораблі, всі решта – індуси. І ось на кораблі починається дискотека – під англійську музику і під традиційну індійську. Спершу вийшли танцювати діти, потім чоловіки – майже 40 осіб, потім – жінки, а вже в кінці пари – чоловіки з жінками. Ми пливли до двох годин, і складалося враження, що танцювали всі, хто перебував на кораблі, крім нас двох з отцем. Ця відкритість і безпосередність були для мене несподіваними.

Працюючи 9 років, ми бачимо, що є певна категорія людей, яка має бажання їхати пізнавати світ і має для цього фінансові можливості. На нашу думку, це можна добре поєднати з євангелізаційним аспектом. Адже філософія паломницького центру “Рафаїл” – мандрівки в духовному контексті. Тому релігійний компонент є основним, куди б ми не їхали – чи в класичні паломницькі місця, як Свята Земля, Люрд, Ченстохова, чи в місця, де можна змістовно провести час, поєднуючи відпочинок і знайомство з культурною спадщиною.

Пілотна подорож в Індію — це спроба розробити новий туристичний маршрут, який, сподіваємося, зацікавить шанувальників захопливих мандрів з духовним супроводом.

Враження Андрія Делісандру записала Христина Дорожовець

спеціально для квітневого номеру християнського журналу “Кана”