Нещодавно завершилась наше паломництво з нагоди 100-річчя об’явлень у Фатімі. Задоволеними повернулись і паломники, і керівники груп. Своїми враженнями з травневої поїздки ділиться наш багаторазовий керівник Тарас Курилець.

Ювілей по-португальськи

У поїздці до Фатіми я вже був втретє. Також брав участь у багатьох поїздках, з нагоди беатифікації та канонізації визначних духовних лідерів нашого часу, таких, як Матері Терези і папи Івана Павла ІІ. На превеликий жаль, тепер ці заходи не є такими масовими, як були раніше. Скажімо, на канонізації Івана Павла ІІ через велику кількість людей ми навіть не дійшли до площі Св. Петра. Тож я очікував чогось такого від Фатіми, натомість попри мої побоювання, що нам доведеться запаркувати автобус десь на вʼїзді за кілька кілометрів від міста, ми змогли підійти майже до самого підвищення, де Папа служив Літургію.

Натомість тішило, що було багато груп із України, серед них дві наші, рафаїлівські. Я бачив як мінімум сім українських прапорів! Наступного дня всі групи разом служили Літургію в каплиці, де служать для українців у Фатімі отці-василіани.

Загалом все виглядало дуже гарно, піднесено і урочисто. Єдиний мінус – було все по-португальськи. Я так чекав, що Папа хоч щось скаже по-людськи (по-людськи, це для мене значить по-італійськи – Тарас). Але розумію, адже, мабуть, 90% паломників – це якраз були португальці. Для них це велика подія національного масштабу. Наше перебування там співпало з перемогою Португалії на Євробаченні, і з цієї нагоди ми вітали місцевих, а вони з того дуже раділи.


З нагоди канонізації фатімських пастушків Франциска та Жасінти, а також з приводу приїзду Папи ажіотаж був такий великий, що багато людей на площі ночували по дві ночі. Вся Португалія була закоркована автобусами. Але разом з тим ми спокійно приїхали в саму Фатіму й зупинилися біля нової базиліки. Люди гуртувалися по прапорах, тож українців ми зустріли багато.

Невідомі факти про відомого святого Антонія

Усюди в поїздці було багато або культурних, або духовних багатств: від Ченстохови, через Дрезден, Люрд, Сантьяго де Компостелла з маленьким «бонусом» – я нікого не попередив, але ми заїхали на «край землі» Фіністери. Це був світанок, така сувора краса, де хвилі билися об скали, і позначка нульового кілометра шляху святого Якова. Щоправда, різко мінялася погода, що характерно для цієї іспанської провінції. Потім Фатіма, Барселона, Монсеррат – теж чудове місце! Великий скельний комплекс поблизу Барселони: духовний центр всієї Каталонії, справді святе і гарне місце, високо в горах, з фунікулерами, монастирським комплексом, храмом, де знаходиться фігурка «чорної Мадонни»… Потім Мілан і врешті Падуя – батьківщина відомого святого Антонія. Мені трохи шкода, що в нас затирається його справжній образ і ми його знаємо як того, хто допомагає знайти якусь дрібничку.


Святий Антоній був глибоким ученим-богословом. Він став францисканцем, відмовившись від карʼєри каноніка у кафедральному соборі в Ліссабоні, і поїхав на місії до Марокко. Проте через слабке здоровʼя він був змушений повернутися додому. І на зворотній дорозі його корабель занесло ураганом аж до Сицилії. Він пристав до францисканців в Італії, не розкриваючи своєї вченості і його призначили кудись у віддалений скит біля Падуї. Він там виконував звичайні функції, скромно прибирав на кухні, хоча був дуже розумний і освічений. Аж згодом, коли він переміг у богословському змаганні з проповідництва серед багатьох монарших чинів, його призначили офіційним проповідником ордену. Він був найперше сильний словом, захищав бідних перед багатими, палко виступав проти несправедливості … І досі помагає віднайти не просто дрібнички, але й віру, сенс життя, тобто істотні речі. Не можна його посередництво зводити лише до дрібниць, а ще, не дай Бог, і горнятко перевертати. Бо в нас бувають ситуації, коли є таке гарне паломництво, отець розповідає про особисті стосунки з Богом, всі такі піднесені, аж дорогою до Падуї хтось щось губить. І одна жіночка зразу дає «рецепт» – треба до св. Антонія помолитися і чашку перевернути! (сміється – ред.)
У Падуї є багато площ, вулиць та базилік, названих на честь святого, але ніхто не говорить якого саме, бо це відомо вже «за замовчуванням». Хоча й неподалік є церква св. Юстини, першохристиянки-мучениці… До того ж там же віднайшли мощі св. Луки! А ще там же є церква св. Хреста, де в маленькій сповідальниці 40 років провів св. о. Леопольд Мандіч, хорват за походженням. Коли Папа проголосив Надзвичайний рік Милосердя, то на почитання привіз до Рима тіла двох сповідників – о. Піо та о. Леопольда Мандіча.

 

Подорож із «янголом на плечі»

Що би я порекомендував людям, які тільки збираються в поїздку до Фатіми? По-перше, поїхати до Фатіми – обов’язково! Особливо влітку! Адже ми весною жили за 200 км від самої Фатіми, оскільки в цей період неможливо було знайти готелю поближче вже за рік до ювілею! Тепер же готель буде в самій Фатімі, тож ввечері можна буде собі піти на похід зі свічками, на нічні чування, вернутися відпочити, тобто графік буде вільний і спокійний. До того ж буде тепліше, сухіше і навіть в Сантьяго де Компостелла, можливо, обійдеться без дощу. Не говорю вже про можливість покупатися в морі!
До слова, Паломницький центр Рафаїл запланував ще кілька Паломництв до Фатіми вже згодом! Поспішайте зареєструватися!

Розмовляла: Марія Чигінь