З тим, що Ля Салет – це майже казкове і благословенне місце неба на землі погодиться кожен, хто там був, або й навіть бачив лише фотографії.
Окрім тисяч паломників, які щороку відвідують це святе місце, там перебуває багато волонтерів, які не стільки насолоджуються красою, миром і тишею, як допомагають у цьому іншим. Паломницький центр Рафаїл зібрав враження і спогади кількох волонтерів, які мали можливість служити в Ля Салеті

Розповідає Надія Сибіра:

Свого часу я була студенткою УКУ, а звідтам щороку 10 людей відбирають для волонтерства в Ля Салеті. Оскільки я знаю і англійську, і французьку, мене взяли поза конкурсом.

І в серпні 2009-го року я потрапила в Ля Салет уперше. Мої знання мови зовсім не помогли у виборі роботи, бо після приїзду туди я отримала конверт, в якому писали найстрашніші слова для волонтерів:”chambres“! Тобто прибирання кімнат. Це вважається найгіршим служінням. Я і ще з 10 волонтерів щодня прибирали кімнати паломників: застеляли ліжка такими “конвертиками”, чистили туалет і ванну, що є в кожному номері… Тобто мій перший досвід був досить важким. До того ж, я майже не практикувала мови, бо не було з ким: багато молодих іноземців-волонтерів  це поляки, білоруси, росіяни, а французи, які були старшого віку, з нами не дуже “тусувалися” 🙂

Але саме місце дуже красиве! Насамперед природою, а по-друге, атмосферою, адже це місце примирення. Бо там багато людей віднаходять мир і спокій. Навіть церква називається церквою примирення. Ще відтоді, коли 19 вересня 1846 Діва Марія об’явилася тут трьом пастушкам, туди приїжджають тисячі паломників. Поряд є гора, на яку ми часто виходили вночі, а точніше, о 5 ранку, щоби зустріти схід сонця і взяти участь у Літургії. Це був найпрекрасніший момент!

На другий рік я вже мала іншу роботу, в церкві. Продавала й запалювала свічки. Щодня слухала Літургії на різних мовах і це було дуже гарно! А третього року я працювала на омріяній роботі для волонтерів – у ресторані. Мені вона подобалося тим, що включала багато спілкування з різними людьми, і це та маленька робота, де бачиш миттєвий результат: даєш людині їжу – і вона зразу щаслива 🙂

Розповідає Богдан Боровий:

Ла Салет – це місце, яке ви відвідаєте і вам знову захочеться повернутися туди. Попри те, що я був там більше п’яти років тому, досі пам’ять тримає низку яскравих спогадів, пов’язаних з цим місцем.

Я був волонтером, який, як і десятки інших, допомагав організовувати прийом паломників в цьому великому комплексі, який виріс на горі, де колись з’явилася Діва Марія. Там можуть молитися, харчуватися, жити і відпочивати паломники, а волонтери роблять це все комфортним. Я, приміром, мив посуд, а точніше, допомагав це робити великій машині.

Але на роботу зовсім не скаржуся. Таке волонтерство мало ще більше переваг, ніж паломництво, адже в тебе була можливість провести в Ля Салеті цілий місяць. Місяць серед гір, місяць у святому місці. У місці, де є архітектурно вишукана базиліка з величезним органом, і уявіть собі, як велично звучали там Служби Божі та інші набоженства, яких ніколи не бракувало. Не бракувало прекрасних зустрічей з людьми різноманітних націй з різних континентів, яких об’єднав трепет і пошана до цього святого місця. І, зокрема, всі волонтери теж сформували свою дружню спільноту і з цього часу в мене є багато друзів. А найяскравіший спогад – це коли ти йдеш в темноті на вершину прилеглої гори, щоби в часі світанку взяти там участь у месі 🙂

Розповідає Маріанна Іваненко:

Колись я собі думала: у світі є так багато чудових людей і як це круто з ними знайомитися! І що є такі місця, які об’єднують людей усього світу. Одне з таких місць – у серці французьких Альп, в Ля Салеті. Над цими горами ніби не владний час, ніби ти повертаєшся в епоху, коли світ був молодий-молодий, гори ще гарячі, звірі не приручені, а людина – невід’ємна частина цієї гармонії.

Історія цього місця розпочалася 19 вересня 1846 року, коли двоє малих пастушків – Максимен і Мелані – зустріли на полонині Прекрасну Пані, яка гірко плакала. (Більше про це ТУТ)  Відтоді посеред гір на висоті 1800 м виріс цілий комплекс. Щодня сюди приїжджають численні групи паломників і волонтерів зі всього світу.

Волонтерство молоді в Ля Салеті започаткували після ІІ Світової війни, щоби юні французи та німці могли примиритися та пізнати одні одних у праці, відпочинку, спільних мандрівках горами. Мені та іншим українським студентам також пощастило туди потрапити. Приїхавши з різних кінців планети, розмовляючи різним мовами, люди живуть і працюють разом, розуміють і приймають один одного. У кожного – своя дорога, своя історія, яка привела його на ці вершини. Ля Салет єднає всіх: українців, білорусів, поляків, чехів, росіян, угорців, італійців, іспанців, французів, американців, мадагаскарців, ліванців, китайців, бірманців, філіппінців, ангольців. У вільний час є можливість знайомитися з цікавими традиціями різних народів, брати участь у міжнаціональних літургіях, культурних вечорах, їздити на екскурсії, безкоштовно вивчати французьку мову. Ця атмосфера святого місця робить щоденну працю нескладною. Ми, українці, також ділимося своїми звичаями, пропонуючи скуштувати вареників, потанцювати коломийку та дізнатися більше про нашу рідну країну під час українського вечора. На Великдень навіть організували майстер-клас із писанкарства, який дуже всім сподобався.

Саме тут, на цих горах я познайомилася ближче з нашою Небесною Мамою, зрозуміла, що вона справді турбується про нас. І сьогодні Богородиця також не перестає говорити до своїх дітей, не перестає плакати за нами, заступатися і любити.

Час біжить, і ти лише встигаєш ловити відблиски золотих свічок, клапті снігу і хмар, що лягають спочити на твоє підвіконня, голоси ховрашків і музику водоспадів. І це все везеш зі собою додому, повний вражень, ніби гори накрили тебе своїми синіми крилами так, що вже й не виплисти, хіба лише народитися заново. Або повернутися знову туди, де ти залишив на перехресті вітрів шматочок свого серця…

Розповідає Іванка Рудакевич:

Літургія до схід сонця на вершині гори висотою коло 2 тис м – це один з найяскравіших спогадів з мого волонтерування в Ля Салеті. Ми тоді з іншими волонтерами жартували, що ще ніколи не були так близько до Бога. Вставли о 5-ій чи навіть 4-ій ранку, за темряви, щоби встигнути повернутися на свої робочі зміни, але в цьому була романтика. Вона була навіть в тому, що ми не просто відпочивали в Альпах, а ще й працювали, інакше б вилазки в гори не були би такими цінними. Це був дуже насичений місяць мого життя: багато нових знайомств, багато тиші і галасу водночас, багато краси, тому, відповідно, багато радості 🙂 А ще багато французької, яку тут можна практикувати на кожному кроці.

Розповідає Соломія Кожушко:
Ітак, Ля Салет!!! Була у червні 2015 року, дорога туди була довгою, особливо коли піднімаєшся по гірських серпантинах. Ідеш і очікуєш, ну коли вже буде видно шпиль санктуарію?! Попередні роки друзі їздили волонтерами і мене зацікавило те місце, яке ще з фотографій передавало мені спокій.

 Час, що я там провела, запам’ятався активністю, служінням, відкриттям нових талантів, знайомствами з цікавими людьми, новими друзями та походами в гори. Їдучи туди як волонтер, не очікувала чогось, думала, як буде, які люди зустрінуться на шляху… Але Марія мала свій задум для мене як і для кожного, хто там перебуває. По-іншому переживається час в Ля Салеті, коли ти є волонтером і коли паломником. Волонтери  ніби перебувають вдома, знають усі місцини, весь персонал, можуть безліч часу проводити в храмі, кожного вечора з новою групою з різних кінців світу пройти процесію зі свічками… В тому вбачаю і багатство яке там є, служінням там різним народам, з різною культурою, духовністю, мовами ти збагачуєшся сам, пізнаєш їх, і дякуєш за такий різний і колоритний світ, який створив Всевишній!

Розповідає Юля Кріль:

Мене до того волонтерства заохотила моя подруга. Казала, що там дуже гарна природа. І, знаючи мене, зробила висновок, що мені там точно сподобається 🙂
Я вагалась, бо мала б їхати одна, але ризикнула. Багато чого не знала, не розуміла. Куди добратись, як добратись? Англійську знала погано, французьку – кілька слів. Напевно, лише по Божій милості я туди доїхала і повернулась. І справді відчувала, як Його рука мене веде. Від того відчуття пригоди мене наповнювала велика радість 😊
Там я могла насититись часом на молитву і прогулянки. Я дуже люблю гуляти сама на природі, але в Україні рідко коли мала таку можливість, та й страшно самій… А там – нема страху, хіба що адреналін.
Хоча я погано знала мову, познайомилась там і подружилась із чудовими людьми, з якими було дуже- дуже весело, незважаючи на мовний бар’єр. Звичайно, були моменти важкості, коли щось не подобалось чи було важко, але це дрібниці. Досі згадую Ля Салет, як одну з найкращих подорожей…

Паломницький центр “Рафаїл” розділяє радість волонтерів і запрошує приєднатися до паломництва в Ля Салет. Подивитися програми й зареєструватись можна ТУТ (клікніть сюди)

 

Матеріали зібрала Марія Чигінь,
фото з архівів волонтерів,
а також Наталії Жданюк і Надії Лещук