24 червня 1981 року у францисканській парафії св. Якова у місцевості Подбрдо, біля підніжжя гори Чрніци в селі Меджугор’є в Герцеговині об’явилася Пані, хорватською — Госпа.

Першого дня об’явлення бачили троє місцевих дітей, наступного — ще троє. Відтоді видіння тривають і понині, хоча не щодня, і не всі з «видющих» мають їх однаково часто.

За ці три з половиною десятиліття Меджугор’є стало одним із найбільших паломницьких центрів у світі. За останніми даними, щороку там буває близько півтора мільйона прочан. Водночас це місце, яке у Вселенській Церкві викликає багато непорозумінь, ба навіть напруженостей, а самі об’явлення так і не дістали офіційного затвердження та схвалення з боку духовної влади.

У цих об’явленнях Марія закликає цілий світ до молитви й навернення, переказує численні послання, в яких заохочує поглиблювати життя вірою й таїнствами, читати Святе Письмо та виконувати різноманітні побожні практики, віддавати своє життя Ісусові. Також візіонери чують таємниці про майбутнє Церкви й світу.

Початки

Отож у червні 1981 року Марія об’явилася шістьом місцевим дітям.

Віцка Іванкович-Міятович, яка народилася 3 вересня 1964 року в селі Біяковичі, меджугорської парафії, донині має видіння, фактично щодня, бо навіть коли якогось дня їх не було, то іншого дня вона їх мала більше; було навіть і до 10 протягом дня. 2002 року вона вийшла заміж на Марійо Міятовича, з яким має одну дитину, мешкає на сьогодні в сусідній парафії Ґрадіна. Загалом мала понад 10 тисяч видінь, причому незалежно від того, де та той момент перебувала (тобто не виключно в Меджугор’ї). Мати Божа довірила їй 9 таємниць, зазначаючи при цьому, що вона має молитися зокрема за хворих.

Марія Павлович-Люнетті, народжена 1 квітня 1964 року в Біяковичах, уперше побачила Марію 25 червня 1981 року. Її видіння також тривають досі (загалом близько 12 тисяч). У період від 1 березня 1984 року до 8 січня 1987‑го вона мала об’явлення по четвергах, а потім — 25 числа кожного місяця. Діва переказала їй 9 таємниць, і за її посередництвом проголошує свої послання до всього світу. 1993 року Марія Павлович вийшла заміж за італійця Паоло Люнетті, з яким має чотирьох дітей; мешкає в Монці поблизу Мілана та в Меджугор’ї. «Госпа», тобто Пані, об’являється їй у різних місцях світу, де Марія на той момент перебуває. Її молитовний намір — душі в чистилищі.

Іван Драгіцевич народився 25 травня 1965 року в Біяковичах, так само має об’явлення від першого дня й донині (теж близько 10 тисяч). Марія ввірила і йому 9 таємниць. Живе він почасти у Меджугор’ї, почасти в Бостоні. Його доручення — молитися за молодь і священиків.

Мір’яна Драгіцевич-Сольдо, народжена 18 березня 1965 року в Сараєві, бачила Госпу від початку і до Різдва 1982 року; тоді Марія ввірила їй 10‑ту таємницю та обіцяла, що відтоді й до кінця своїх днів Мір’яна матиме об’явлення раз на рік — у день свого народження. Від 2 серпня 1987 року кожного другого дня місяця вона чує голос Пані, а інколи також Її бачить. 1989 року вийшла заміж за Марко Сольдо, має двох дітей. Мешкає в Меджугор’ї. На сьогодні отримала близько 900 об’явлень. Має молитися за невіруючих і тих, хто не пізнав любові.

Іванка Іванкович-Елез народилася 21 червня 1966 року в Біяковичах, першою мала видіння 25 червня 1981 року та бачила їх щоденно до 7 травня 1985‑го. «Госпа» тоді переказала їй 10‑ту таємницю, водночас обіцяючи, що буде їй об’являтися раз на рік, у річницю першого об’явлення, 25 червня. Разом із чоловіком, Райко Елезом, має трьох дітей. Живе у Меджугор’ї. Загалом мала вже понад півтори тисячі об’явлень. Її інтенція — молитва за сім’ї.

Яків Чоло народився 6 березня 1971 року в Сараєві. Видіння мав щодня починаючи з 25 березня 1981 р. до 12 вересня 1998 р., після чого «Госпа» сказала, що об’являтиметься йому раз на рік, на Різдво. 1993 року оженився з італійкою Анною-Лізою Бароцці, мають трьох дітей, родина мешкає в Меджугор’ї. На сьогодні вже мав понад 6,3 тисячі об’явлень. Його доручення — молитися за хворих.

Як бачимо, четверо візіонерів походять із найближчих околиць села, двоє — зі столиці Боснії та Герцеговини, Сараєва, усі вже мають свої сім’ї, а сумарна кількість об’явлень, які вони на сьогодні отримали, перевищила 40 тисяч. Ці та шерег інших чинників, пов’язаних з об’явленнями «Госпи», матимуть суттєве значення, коли Церква оцінюватиме їхню правовірність.

Історично-політичне тло

На 1981 рік ще існувала Югославія. Нею керували комуністи, які хоч допускали в економіці та суспільному житті значний лібералізм, та в духовному вимірі відзначалися (як і по всіх «демократіях», зрештою) впертою твердоголовістю.

На шпальтах хорватського католицького тижневика «Glas Koncila» місцевий настоятель о. Петар Влашіч недавно згадував, що внаслідок ІІ Світової війни та комуністичного правління герцеговинська францисканська провінція (до якої належали і брати в Меджугор’ї) втратила 70 членів, загинуло також 344 чоловік місцевих парафіян. Ще більше священиків та братів у різні способи були переслідувані (багаторічні ув’язнення, побиття тощо), а школа виховувала молоде покоління в дусі безбожництва й ворожості до Церкви та віри. Найтяжчий період припав на перше повоєнне десятиліття, але й потім не було полегші.

До цього всього додавалася націоналістична політика центральної влади в Бєлграді, яка виразно прагнула затерти етнічні відмінності між громадянами однієї республіки, що на практиці означало, наприклад, боротьбу з національними прагненнями хорватів, яких у Герцеговині більшість.

Отож коли на початку 1980‑х Мати Божа почала об’являтися шістьом дітям у далекому селі тодішньої Югославії, місцеві люди й душпастирі сприйняли це як Божу винагороду за роки переслідувань та свою стійкість у вірі. Багаторічний настоятель і провінціал францисканців у Герцеговині о. Томіслав Перван у розмові зі згаданим «Glasem Koncila» сказав, що «небо відкрилося й вилило благодать на цей край і на цей народ». «Говорячи образно, це як ніби відкрився сильний витік річки, до якого прагнуть люди», — додав він.

І справді, якщо поглянути з перспективи цих років на зусилля тодішніх комуністів, які всілякими способами старалися стримувати розвиток віри, а пізніше заважали ширенню відомостей про об’явлення («були гірші від яничарів» — о. Перван), то видно, які даремні були це старання і як вони, по суті, принесли зворотний результат, бо радше зміцнили віру та прив’язали сильніше місцевих людей до Церкви.

«Госпа — цариця миру» і духовне життя

У цих об’явленнях Марія від початку називала себе Царицею Миру, а заклики до примирення та миру становлять донині стрижень цих об’явлень. Саме на цей «аспект Меджугор’я» посилаються захисники об’явлень. Один із найревніших, о. Славко Барбаріч OFM (1946-2000) навіть твердив за різних нагод, що Мати Божа передрікала криваву війну в колишній Югославії у 1990‑ті роки (найжорстокіше протистояння було саме в Боснії та Герцеговині), застерігала від неї. Тому повсюди Марію з Меджугор’я знають як Царицю Миру, хорватською — Краліца міра.

Об’явлення стали знаними по всій тодішній Югославії, а незабаром і за її межами. До малого села почали прибувати паломники та звичайні туристи з усього світу: одні з побожності, прагнення змінити своє життя, «підзарядити духовні акумулятори», інші просто з цікавості, ба навіть із бажання висміяти «темні маси». Однак на місці часто виявлялося, що Госпа насправді діє і Меджугор’є це місце виняткове. Там відбувалися й донині відбуваються численні навернення, люди — не раз по довгих роках життя без Бога, далеко від Церкви —сповідаються з цілого життя, наново відкривають свої духовні корені.

2011 року сповнилося 25-річчя провадження офіційної статистики (1986) стосовно релігійного життя у цьому місці, яке стало великим марійним санктуарієм. Отже, через Меджугор’є пройшли 591 177 священиків із різних країн, причому кількість їх постійно зростала. Наприклад, у 2010 році їх там побувало 38 227, роком раніше — 33 302, а 2008‑го — 31 724. Від 1985 до 2011 року було роздано понад 26,5 млн Причастя.

Через постання й розвиток санктуарію Меджугор’є, яке на початках об’явлень налічувало загалом близько 2,5 тис. мешканців, нині стало удвічі більшим поселенням. Воно все ще залишається невеликим селом у південно-західній Герцеговині, але становить виняток у цьому регіоні, який радше втрачає населення. До цього села повернулися чимало його колишніх мешканців, які раніше виїхали «по хліб» в інші сторони колишньої Югославії або ще далі.

Нині 5-тисячне Меджугор’є має у своєму розпорядження близько 30 тис. місць для нічлігу, тут постало багато готелів, Домів паломника, виникли майстерні з виготовлення пам’яток та інші об’єкти для обслуговування прочан і туристів. Однак тут і надалі нема каналізації, а місцеві мешканці дорікають властям, що немає міжнародного аеродрому, а це сильно полегшило би контакти місцевості зі світом.

Із суто церковного погляду великим ускладненням у праці з прочанами є брак священиків, особливо тих, хто знає інші мови, оскільки суттєвий вимір приїздів до Меджугор’я становлять навернення або глибокі переміни людських сердець, що майже завжди пов’язане з Таїнством Покаяння. Санктуарій це не тільки місце зустрічей з «Госпою», але й сповідей, зустрічей з Богом у таїнствах. Місцеві священики проводять у конфесіоналах зазвичай по кільканадцять годин щодня, а це дуже тяжка праця, вона насправді виснажує.

Меджугор’є у Церкві: надії та напруження Але Меджугор’є це не тільки молитва, навернення та внутрішні переміни. Від самого початку це також, парадоксальним чином, місце великих напружень і конфліктів у лоні місцевої Католицької Церкви.

Майже чотири століття (від 1482 по 1878 рік) землі нинішньої Герцеговини — зрештою, як майже цілі Балкани – були під пануванням турецьким, а отже, ісламським. Загарбники різним чином переслідували місцевих християн, ставлячись до них як до громадян другої категорії, однак допускали існування релігійного життя на підкорених землях. У Герцеговині його провадили францисканці, й це головно їхня заслуга, що тут не тільки вистояла Христова віра, але й залишився зв’язок із Папою та Римом.

Під кінець ХІХ століття ситуація змінилася радикально, бо ці землі перейшли до Австро-Угорської імперії. Можна було повернути нормальне існування церковних структур і принаймні частину парафій передати дієцезіальним священикам. Однак місцеві францисканці не дуже хотіли віддавати свої парафії, де вони служили століттями, і — попри виразні розпорядження пап — чинили спротив ієрархії. Це призвело до напруженості, яка триває і досі між почерговими єпископами та братами, нерідко втягуючи вірних у це протистояння.

Ці напруження з початком об’явлень тільки загострилися. На звістку про них Павло Жаніч який керував тодішньою Мостарською дієцезією (нині — Мостар-Дувно і Требінє і Мркан), вигукнув: «Що, Мати Божа об’явилася якраз у францисканців?» Спершу він визнав дійсність об’явлень, але потім змінив свою думку «з причин, відомих лише йому», і став їх ревним противником. Цю лінію ще сильніше продовжив його наступник, єпископ Ратко Періч (ординарій від липня 1993).

Також і єпископати, спершу Югославії, а потім Боснії та Герцеговини й Хорватії, не визнали донині істинності марійних об’явлень у Меджугор’ї, хоча їхні позиції не аж настільки неприхильні.

Досліження справи

Першу 4-особову комісію для дослідження подій у Меджугор’ї скликав єпископ Жаніч; було це 11 серпня 1982 року. Вона працювала два роки, тричі зустрічалася з візіонерами і ствердила, що в їхніх свідченнях є певні неточності й навіть неправда. Єпископ, зі свого боку, заявив, що чекає на остаточне рішення комісії. Між тим, 1984 року він вирішив її розширити, і зрештою комісія стала складатися з 15 членів: 12 теологів та 3 фахівців із медицини. Ця комісія мала сім засідань (останнє — у травні 1986) і ствердила, хоча й не одноголосно, що немає підстав говорити про надприродний характер об’явлень. При цьому вона визнала, що не існує потреби в подальшому вивченні явища та виражання думки Церкви. Сам єпископ Жаніч представив 1990 року свою негативну позицію в 28 пунктах.

Паралельно з цим Конференція єпископів Югославії висловилася у 1984 і 1985 роках, закликаючи духовенство й мирян, аби з оцінкою об’явлень у Меджугор’ї вони почекали до їх остаточного вивчення церковною владою, та щоб не організовували туди паломництв.

У 1987-1990 роках працювала третя комісія, цього разу скликана з подання ватиканської Конгрегації віровчення, до якої звернувся архиєпископ Загреба кардинал Франьо Кухаріч (1919-2002). Вона провела 23 засідання з квітня 1987 по вересень 1990 року і підтвердила попередні рішення, що на нинішньому етапі не можна говорити про надприродний вимір «видінь».

Апостольський Престол кілька разів висловився на цю тему, радше підтримуючи позицію єпископів. 1985 року тодішній секретар Конгрегації віровчення архиєпископ Альберто Бовоне нагадав італійським єпископам, щоб не організовували офіційних паломництв до Меджугор’я. Після нього кардинал Тарчизіо Бертоне, майбутній Державний секретар Ватикану, підкреслював, що будь-які паломництва до цього місця неприпустимі, бо це би закладало визнання істинності об’явлень, що суперечило би позиції єпископів. Однак прихильники паломництв знайшли вихід: організація їх можлива, «якщо вони не припускають автентичності об’явлень».

Незабаром (1992–1995) землі Боснії та Герцеговини охопила кривава війна, що не сприяло наступним дослідженням ані тим більше зваженим оцінкам. Тим не менше, слава Меджугор’я ширилася. Коли 1998 року один німець зібрав усі позитивні висловлювання на тему Меджугор’я, приписувані Йоану Павлу ІІ і кардиналові Йозефу Ратцінґеру як префектові Конгрегації віровчення, то кардинал відписав йому, що це «пусті вигадки». А після обрання на Папу Бенедикт XVI сказав 2006 року до єпископа Перічі під час його візиту ad limina, що «ми в Конгрегації віровчення постійно запитували, як для окремого вірного можуть бути достовірними одкровення, що з’являються щодня і стільки років».

Саме ця тривалість у часі та постійна незавершеність об’явлень стали головними причинами браку їх остаточного визнання Церквою. В кожному попередньому разі таких подій Церква розглядала видіння допіру після їх завершення, коли церковні комісії вже могли ретельно дослідити справу і винести остаточне рішення. Ідеться про те, що одна з головних підстав для визнання об’явлень істинними — це згідність їх з офіційним ученням Церкви, тобто що вони не можуть містити нічого суперечливого з її вченням (наприклад, не можуть містити якихось нових істин віри або зміни досі визнаних). Однак поки об’явлення тривають, зробити остаточний висновок неможливо.

Наступні єпископи Мостара та їхні представники вважають тривання подій у Меджугор’ї чимсь рутинним, ба навіть «спадковим», беручи до уваги те, що візіонери мають видіння не тільки у Меджугор’ї, але там, де перебувають, навіть у літаку.

Іншу перешкоду становить кількість таємниць, які Марія переказувала своїм «видющим» — їх налічують 9, 10 і навіть 57, розділених між окремими візіонерами; при цьому жодна з цих таємниць ще не розкрита. Противники об’явлень звертають увагу на «помноження» послань від Госпи. Спершу їх було тільки п’ять: мир, навернення, молитва, піст і чування. Потім до цього долучилися подальші: смирення, адорація, свідчення, віра, заклики до святості, Євхаристія, Слово Боже, щомісячна сповідь, молитва на Розарії та інші.

На думку єпископа Мостара, щонайменше підозрілими є також послання Марії 25 числа кожного місяця, з подяками та новими завданнями. Інші застереження в нього викликає факт, що ніхто з візіонерів не обрав шляху богопосвяченого життя або священства, як це було, наприклад, у випадках об’явлень в Лурді чи Фатімі.

На думку єпископа Мостара, щонайменше підозрілими є також послання Марії 25 числа кожного місяця, з подяками та новими завданнями. Інші застереження в нього викликає факт, що ніхто з візіонерів не обрав шляху богопосвяченого життя або священства, як це було, наприклад, у випадках об’явлень в Лурді чи Фатімі.

Великим прихильником Меджугор’я є архиєпископ Віденський, кардинал Крістоф Шенборн, член Конгрегації віровчення, який висловлює свій захват Меджугор’єм як «школою нормального християнського життя».

Ватиканська комісія Папа Бенедикт XVI скликав 17 березня 2010 року спеціальну комісію для дослідження об’явлень у цьому місці. Вона складається з кардиналів, єпископів і теологів; головував у ній кардинал Камілло Руїні. Окрім нього, до складу цієї комісії увійшли кардинал Йозеф Томко — префект-емерит Конгрегації євангелізації народів, кардинал Вінко Пуліч із Сараєва, кардинал Йосип Бозаніч із Загреба, кардинал Юліан Ерранс, колишній голова Папської ради з питань юридичних текстів, та кардинал Анджело Амато, префект Конгрегації у справах канонізацій. У роботі цього зібрання брали участь також лікарі, психологи й теологи.

Праця комісії охоплювала зустрічі з окремими візіонерами, лікарі їх обстежували. Члени комісії розмовляли з людьми, пов’язаними з об’явленнями в Меджугор’ї, зокрема з о. Йозо Зовко, францисканцем, який був настоятелем у тому селі на початку подій.

18 січня 2014 року комісія завершила свою працю. Про результати її роботи повідомили Папу Франциска, а він переказав документацію до Конгрегації віровчення, яка має видати остаточний підсумок.

Повертаючись до Рима з паломництва до Сараєва у червні 2015 року, Папа Франциск у розмові з журналістами на запитання про Меджугор’є нагадав про працю комісії під головуванням кардинала Руїні. «Виконали добру працю», — сказав він, додавши, що документація була переказана кардиналові Мюллеру, префектові Конгрегації віровчення. Папа пояснив, що кардинал може скликати т. зв. feria quarta (спеціальне зібрання кардиналів та єпископів) на тему Меджугор’я. «Ми зараз на етапі прийняття рішень. Тоді буде представлено оцінку. Нині тільки даються певні вказівки єпископам», — сказав Франциск.

11 лютого 2017 року, в літургійний спомин Матері Божої Лурдської, Папа призначив архиєпископа Генрика Хосера, ординарія Варшавсько-Празької дієцезії (на фото), бути його спеціальним представником у Меджугор’ї. Як написано у ватиканському обіжнику, «ця місія має на меті здобути поглиблене знання про місцеву душпастирську ситуацію, а насамперед про потреби вірних, які туди прибувають у паломництва». Виходячи з цього, мають постати «можливі душпастирські ініціативи на майбутнє». Місія, таким чином, — підкреслює обіжник, — «має виключно душпастирський характер». Передбачається, що архиєпископ Хосер, який надалі залишатиметься варшавсько-празьким єпископом, виконає спеціальне завдання папського посланника до Меджугор’я до кінця літа цього року.

«Призначення Апостольським візитатором до Меджугор’я стало для мене величезною несподіванкою, оскільки я сам ніколи в Меджугор’ї не був і тих проблем зблизька не вивчав», — так коментує сам владика Генрик. Разом із тим він підкреслює, що в номінаційному декреті уточнено: ця візитація має на меті розглянути душпастирську ситуацію того осередка, куди приходить щоразу більше прочан, а це вимагає активного розвитку душпастирства та пастирської опіки в усіх вимірах.

«Саме це становить головну мету цієї візитації, яку я, певно, проведу в березні. Я виконуватиму функції Апостольського візитатора вже втретє. Двічі я робив це у таких країнах, як Бенін і Того, де візитував духовні семінарії. Також, що важливо, я був півтора року Апостольським візитатором у Руанді після тамтешнього геноциду, — підкреслює архиєпископ Хосер. — Можливо, тому Святіший Отець вирішив ще раз призначити мене до такої складної місії. Напевно це також є вираженням якоїсь довіри до мене. Тим не менше, зваживши на факт, яке важливе це місце з огляду на наплив паломників, — їх добре душпастирське прийняття та конкретне, органічне творення основ місцевого душпастирства напевно стане спільним зусиллям місцевих душпастирів і тих, хто зблизька і здалеку має вплив на всю ситуацію».

Архиєпископ Хосер, таким чином, анітрохи не розглядатиме питання істинності марійних об’явлень, підкреслює Ватикан. Доктринальні справи належать до компетенції Конгрегації віровчення. Призначення візитатора, як підкреслив речник Ватикану Грег Берк, становить жест уваги з боку Папи Франциска до паломників, які туди прибувають. Папський посланець буде в контакті як із місцевою ієрархією, так і з францисканцями — душпастирями тієї місцевості.

Отже, поки немає остаточного рішення Апостольського Престолу у справі Меджугор’я, достатньою визнається позиція єпископату колишньої Югославії від 1991 року: все ще неможливо однозначно ствердити надприродного характеру цих подій. А доки цього не станеться, офіційних паломництв туди організовувати не дозволяється. Однак Церква визнає, що люди, які прибувають до Меджугор’я, мають бути оточені душпастирською опікою. Для її налагодження та можливого покращення й виряджено спеціального Апостольського візитатора.

Джерело: CREDO

Читайте також

Жовтень 1, 2019 

Там, де народився Ісус Христос. Влог зі Святої Землі

Автор: Тарас Бабенчук Вифлеєм — місто, де Різдво святкують щодня. Журналіст медіа-хабу «Твоє місто» Тарас Бабенчук вирушив зі Львова на Святу…

Вересень 20, 2019 

Хто такий Йосафат Кунцевич?

Іван (Йосафат) Кунцевич народився 1580 р. в міщанській родині Гавриїла і Марії, у княжому місті Володимирі-Волинському. Він був охрещений у…

Вересень 12, 2019 

Умови акції “Книгу купуй – зі знижкою мандруй!”

Вже вкотре у Львові та у понад 30 локаціях міста пройде 26 BookForum – Головний культурний фестиваль країни. Наші друзі…

Вересень 9, 2019 

Ченстоховська ікона Божої Матері

Одна з найбільш шанованих в Польщі святинь веде свій “родовід” з Візантії і має пряме відношення до Галицько-Волинської Русі. Згідно…

Серпень 23, 2019 

Хітон Ісуса у Трірському соборі

Місто Трір (Trier an der Mosel) на річці Мозель розташований на західному кордоні німецької землі Рейнланд-Пфальц. У довідковій літературі він…