Що примушує людей їхати на Мальту? Екзотична природа, величні храми, багата історія, фантастичні краєвиди — і це все на відносно невеликій території. Одним з найцікавіших місць Мальтійського архіпелагу є острів Ґозо, розташований в 6 км на північ від Мальти. В порівнянні з самою Мальтою, Ґозо — царство тиші й простору. Острів невеликий, всього 67 кв.км, його легко можна обійти пішки. І забути побачене точно не вийде. Унікальна природа — бухти, печери, солені озера, навіть внутрішнє море, скелі й пляжі. А ще — святині з неймовірними історіями.
Ґозо (Gozo) це англійська версія назви острова, мальтійською він називається Għawdex (вимовляється “Аудеш”). Називають його по-різному: “Острів трьох пагорбів”, “острів Каліпсо”, адже за легендою, саме тут німфа Каліпсо протягом 7 років утримувала в полоні гомерового Одісея. Іноді вживають назву “сестринський острів” (Sister island), але місцеві мешканці зовсім не вважають Ґозо другорядним і на почуття меншовартості точно не страждають. Чверть місцевих мешканців зізнається, що жодного разу не залишала свій острів.
Притягує острів і туристів. Одна з найяскравіших природніх пам’яток Ґозо, на жаль, не витримала випробування часом. Роками скельна арка, що носила назву “Лазурове вікно” поволі руйнувалася. Додавали клопоту природі і люди — скеля стала широко відомою після появи в фільмах “Одісей” та серіалі “Гра престолів”. В березні 2017 року скеля обвалилася в море.
Люди з’явилися на острові Ґозо більше 7 тисяч років тому. Саме до того часу відноситься одна найзагадковіших пам’яток острова — мегалітичний храм Джгантія або “Вежа велетнів”. Храм старший навіть за Стоунхендж та єгипетські піраміди — вчені припускають, що його побудували 3600-3000 рр до н.е. За легендою, мегалітичні храми спорудила раса велетнів, що використовувала це місце для поклоніння — звичайним людям важко було би підняти каміння, вагою 50 тонн. Археологи припускають, що храми присвячувалися культу родючості. Залишки храмів у вигляді листків конюшини внесені до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
В середні віки Ґозо не один раз потерпав від набігів. В 1551 році сарацини забрали в рабство майже все населення острову. Саме тоді, за сприяння лицарів Мальтійського ордену побудували могутню Цитадель, щоби вона могла захистити місцеве населення від набігів. Велична фортеця височіє над містом Вікторія (Рабат) і всім островом і якщо піднятися до неї, весь Ґозо як на долоні. У Цитаделі розташований кафедральний собор Діви Марії (1697-1711 рр) — оригінальний тим, що не має купола. І те, що всередині здається, що купол у собору є — майстерно виконана ілюзія. Також у центральному місті Ґозо варто відвідати базиліку Св. Георгія, величну і урочисту.
Найголовніша святиня Ґозо — церква Та’Піну. На цьому місці храм існував ще з XVI століття. Розповідають, що капличку доглядав пастух на ім’я Піну, на честь якого і назвали новозбудований храм. В каплиці Успіння Богоматері зберігався вівтарний образ роботи Амедео Перуджи. В результаті перебудови (1920-1931 рр.) з використанням місцевого теракотового каменю, храм втратив первинний вигляд, але і досі вражає паломників. Стародавня каплиця розташувалася всередині нового храму. Певний час її планували знести, але в присутності посланця Папи Римського один з робітників пошкодив руку, коли зробив лише спробу вдарити по стіні храму. Тож каплицю вирішили залишити.
З базилікою пов’язані численні дива і приклади зцілення. Іноді базиліку називають Храмом Чудес. Розповідають, що зцілення відбувалися біля вівтарного образу Мадонни. І за легендою, святиня допомогла Мальті перемогти чуму. На острові лютувала епідемія, але одного дня селянка, яка проходила повз капличку, почула голос з небес, який закликав її зайти і помолитися за врятування від чуми. Вражена жінка довго молилася, аж почула голос, що сповістив, що чума відступила. Паломники і досі можуть вклонитися образу двічі коронованої Папою Римським Богородиці та попросити у неї про здійснення бажань. І про те, що чудеса таки супроводжують Та’Піну свідчить кімната, в якій облаштували музей “свідчень чудес”, що сталися після молитов в храмі.
Напроти Та’Піну є власна Хресна дорога або ж Кальварія. Стежка, якою потрібно підніматися, не заасфальтована, тому вважається доволі непростою. Спочатку 14 станцій були відмічені просто оливковими деревами, а в 2000 р. встановили відповідні скульптури, що символізують останній шлях Христа.
Ще одиним вражаючим храмом Ґозо є Церква Іоанна Хрестителя в Шевкії. Храм видно з усього острова, він є третім в Європі за розміром купола. Розповідають, що мешканці Ґозо хотіли побудувати церкву, що могла би помірятися красою і розміром із славетною Ротондою міста Моста на Мальті. Купол храму Іоанна Хрестителя вийшов аж на 14 метрів вищим, але в діаметрі виявився меншим. До споруження храму в 1952-1973 рр. долучилися майже всі місцеві мешканці. І поки церкву будували, богослужіння здійснювалися в старому храмі по сусідству, який в 1972 р. розібрали.
Храм Лурдської Богоматері в м. Мгарр присвячено обявленню Діви Марії у французькому Люрді. Це храм добре видно паломникам, що лише прибувають на Ґозо — фактично, це перше, що вони бачать на острові. В скелі біля храму встановили скульптуру Богоматері, щоби дотримуватися традиції, як і в оригінальній церкві.
А рибальське селище Мальсафорн, відоме статуєю Ісуса Христа на пагорбі Тас-Салватур, що є зменшеною копією статуї Христа у Ріо-де-Жанейро.
Не втрачайте нагоди відвідати Мальту і Ґозо. Приєднуйтеся до паломництва слідами апостола Павла, яке ми здійснимо 19-27 червня 2020.